Багато років, сил і енергії Тетьяна Іванівна Балагура віддала школі і вихованню дітей. Батьки щасливі, якщо їх діти потрапляють на виховання до Тетяні Іванівні, а весь секрет у тому, що вона щиро любить свою роботу.

Як Ви стали вчителем? Чому обрали саме педагогічний виш?

Завжди мріяла стати вчителем. І надихнули мене саме педагоги – ті неповторні люди, з яких я хотіла брати приклад. Починаючи з першої вчительки Галини Пилипівни. А найголовнішу роль у виборі професії відіграла Вовк Люція Михайлівна – учитель української мови та літератури. Хоча в моїй родині до того часу педагогів не було, але саме ця людина показала, наскільки захопливими можуть бути уроки української мови, як можна викладати з любов’ю.

Ваше ставлення до того, що в школах майже зникла російська література?

Вона не зникла, а вивчається як зарубіжна. Діти знайомляться з неповторним стилем Пушкіна, Толстого, Достоєвського тощо, які є класиками світової літератури, несуть зерно істини й дають уроки життя. Проблема в тому, що діти зараз мало читають як класику, так і сучасні твори. Тому й не мають можливості відкрити для себе літературу як джерело натхнення, як мистецтво життя. Проте ця тенденція починає змінюватися. Приємно констатую цей факт.

Як Ви оцінюєте рівень сучасних авторів?

Є дуже цікаві письменники, з якими можна й посперечатися, і повчитися, із задоволення ходимо на зустрічі з ними, обговорюємо книги. Це М. Кідрук, С. Жадан, Д. Корній, В. Сердюк. Та є й одноденки. Час усе поставить на свої місця. Сама читаю багато й стимулюю учнів це робити. Ми навіть організували свій буккросинг, обмінюючись із учнями цікавими книгами. Головне – не зупинятися в самонавчанні й самовдосконаленні.

Який Ваш улюблений жанр літератури?

Люблю реалістичні твори, життєві, засновані на справжніх подіях. Люблю детективи, які допомагають тренувати пам’ять і логіку.

Чи подобаються Вам екранізації відомих творів? Читати чи дивитися?

Віддаю перевагу друкованій книзі, оскільки далеко не кожна екранізація вдала, часто губиться авторське бачення й позасюжетні елементи, деталі. Проте обожнюю майстерно знятий фільм з філософським підтекстом авторського задуму.

Сучасні смартфони дуже відволікають від навчання, як Ви до цього ставитеся?

Будь-яку річ можна використовувати по-різному. Звичайно, Інтернет у телефоні допомагає швидко знайти відповіді на багато питань, виконати завдання, тести, заглянути в словник, знайти відповідну інформацію чи ілюстрації за темою. І цього ми вчимося разом, оскільки в сучасному потоці інформації так легко загубитися.

Як виникла думка створити літературну студію «Перевесло»?

Сама пишу давно, маю кілька публікацій, книгу віршів для дітей. Тому й вирішила навчити цього мистецтва ліцеїстів, які бажають майстерно оволодіти словом. І, завдяки нашим батькам та учням, навіть маємо свій сайт: pereveslo.pl.ua. Образне слово допомагає яскравіше відобразити світ, передати емоції, почуття, знайти своє місце у вирі подій.

Випускники літературної студії продовжують працювати зі словом, пов’язують із ним професію?

Так, чимало з них стали філологами, журналістами, літературними редакторами, копірайтерами. Є ті, хто кладуть вірші на музику й пишуть пісні. Та навіть тоді, коли фах не пов’язаний з творчістю безпосередньо, елементи образності та неординарний погляд допомагають знайти цікаве рішення.

Чи пам’ятаєте свій перший клас?

Так, це досвід на роки. Тоді навчалася ще на четвертому курсі інституту, а мені відразу дали дев’ятий клас. Було важко. Перш за все тому, що невеликою була різниця у віці. Сприймали як подругу. Це трохи ускладнювало роботу, тому довелося шукати підходи. І часто зовсім не ті, про які вчила педагогіка. Спілкуюся зі своїми першими учнями й досі. Пишаюся цим.

Чи слідкуєте Ви за подальшим життям й успіхами своїх учнів?

Так, мені дуже цікаво, ким вони стануть, яку оберуть дорогу, чого досягнуть у житті. Зустрічаємося, спілкуємося, ділимося думками й враженнями, проблемами й успіхами. Так приємно, що пам’ятають, що приходять, що ведуть до мене своїх дітей.

Ви з тих людей, для яких робота – це улюблена справа. А чи маєте хобі?

Дуже люблю в’язати, за цією роботою перебирати події дня, вибудовувати плани й мріяти. Полюбляю мандрувати й вирощувати квіти. Багато читаю.

Бути вчителем – це призначення?

Так, звісно. Цю професію треба любити. Це дуже важливо, коли йдеш на роботу із задоволенням і додому вертаєшся щасливим. Намагаюся втілювати в життя досвід Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинського, які переконані, що працювати треба з любов’ю й приймати дітей такими, які вони є. А ще – завжди вчитися, навіть у своїх учнів під гаслом semper tiro.

Чи не бажали Ваші діти стати педагогами?

Поважаю вибір своїх донечок. І вже згодом вони сказали мені «дякую» за те, що пішли тим шляхом, про який мріяли. Моя менша донька Інна – графічний дизайнер, а старша Аліна викладає польську й українську мови. Вони начитані й ерудовані, знайшли себе в цьому непростому прагматичному світі. Особистості! Ми з чоловіком пишаємося ними!

Онуки Вас радують?

Авжеж. Маю чотирьох онуків. Бачу їх не так часто, але коли ми разом, нам комфортно й цікаво. У нас свій світ ігор, книжок, розваг і занять. Кожен успіх малят – щасливий крок у майбуття й радість рідним. Ми разом дивимося фільми, обговорюємо сюжети, читаємо, пишемо, складаємо й фантазуємо. Радію, що вони обожнюють книги, щодня читають!

Якби Вам дали можливість зробити будь-яку реформу в освіті. Що б ви запропонували?

Головним з робила б дитиноцентризм на ґрунті любові й радості, ерудиції й уміння пізнавати світ. Скоротила б програми, щоб більше часу залишалося на засвоєння й практику, на застосування здобутих знань і навичок. Щоб романом чи повістю можна було насолоджуватися, смакувати, а про письменника дізнатися не тільки біографічні дані…

Що можна побажати тим, хто хоче стати вчителем?

Будь-яку професію треба любити. А для вчителя це, перш за все, любов до дітей, яка по-материнськи плекає кожну особистість. Непросто бути педагогом, але, якщо відчуваєш наснагу й бажання поділитися своїм серцем і знаннями з іншими, обирай цю стежку. І вона стане твоїм життям!

• < Назад
• Вперёд >